Виявлення насильства щодо дитини, ознаки жорстокого поводження з дитиною.

Насильство (жорстоке поводження) - завдає дитині тяжких травм, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та пси
хічного здоров'я.
Загальними ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути:

•  Недостатня вага дитини;
• Анемія, слабкий імунітет;
• Нервові тики, ссання пальців, гризіння нігтів, розгойдування та нав'язливі рухи;
• Одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини;
• Зростаюча кількість ушкоджень;
• Невідповідність отриманих ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або батьки чи піклувальники.

Загальними наслідками насильства для дітей різного віку є:

віком до 6 місяців - низька рухова активність, байдужість до оточуюго середовища, відсутність реакції на зовнішні стимули, відсутність посмішки (або посмішка з'являється дуже рідко).

Від 6 місяців  до 1,5 років - страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість за відсутності причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум.

Від 1,5 -3 років- страх, сплутанність почуттів, порушення сну, втрата аппетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці 9 від надмірної агресивності до надпасивності).

3 - 6 років - пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованість, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо);  негативізм, відчуження та агресія, поєднані з надмірною поступливістью та улесливістью. У випадку сексуального насильства - наявність ігор сексуального характеру та нав'язливої маструбації.

Для дітей молодшого шкільного віку - амбівалентні (двойственні, противоречиві) почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованість, недовіра до світу. В поведінці відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття "брудного тіла", мовчазність або несподівана говірливість, сексуальні дії з іншими дітьми.

Для дітей 9-13 років - те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб'єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпуляція іншими дятьми, суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (вживання в їжу недоїдків, листя, крейди, комах тощо).

Для підлітків 13-18 років - відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несформованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, запобігання тілесної чи емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

Окремі ознаки за видами насильства :

Фізичне - 
Ознаки:

• Зсув суглобів, переломи кісток, гематоми; крововиливи в сітчатку ока
• Забиті місця на тілі або голові, які мають форму предмета - пряжки ремня, долоні, лозини; рани і синці, різні за часом виникнення та/або у різних частинах тіла (наприклад, на спині і грудях одночасно), або незрозумілого походження
• Сліди укусів людиною
• Незвичні опіки 9наприклад, цигаркою або розжареним посудом)
• Самокаліцтво (заподіяння дитиною травм самій собі).

 Сексуальність -

• Інфекції, що передаються статевим шляхом
• Ознаки вагінального або анального проникнення стороннього тіла
• Залучення до секс - бізнесу
• вагітність

Сексуалізована поведінка (поведінка, що виникає внаслідок психологічної травми, нанесеної дитині через сексуальне насильство):

• Знання не властиве дітям термінології та жаргону
• Ігри, що мають сексуальний підтекст, відповідні маніпуляції з іграшками (задирання суконь у ляльок, імітація статевого акту за допомогою ляльки тощо)
• Сексуальні злочини щодо ровесників або молодших дітей
• Сексуальні домагання до інших дітей або дорослих
• Нерозбірлива та/або демонстративна сексуальна поведінка.

 Психологічні

Окрім психологічного насильства, індикатори, наведені нижче, можуть свідчити і про інші види насильства

• Уникнення контактів з ровесниками
• Демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністью йти додому
• Вживання алкоголю чи наркотиків
• Почуття провини за отримання фізичних ушкоджень
• Дитина виглядає вкраї неохайно: брудне волосся і шкіра, поганий запах тощо
• Неадекватна поведінка: надмірна агресія, істеричний сміх, зухвалість, страх тощо.

Економічне

• Демонстративна неохайність, брудний одяг надвеликого розміру, брудне волосся, поганий запах тощо
• Ознаки недоїдання, наднизька вага, яка не відповідає віку дитини
• Дитина шукає недоїдки та харчується ними, збирає пляшки тощо
• Брудний одяг, який не відповідає віку дитини та погодним умовам
• Дитини виглядає вкрай неохайно: брудне, недоглянуте волосся, брудна шкіра, поганий запах тощо
• Відсутність у дитини речей першої необхідності
• Постійні пропуски шкільних занять без поважних причин, особливо в сезон сільськогосподарських робіт.

ШЛЯХИ ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА

Основними шляхами  виявлення насильства щодо дитини є:

• огляд дитини та безпосереднє спостереження за поведінкою дитини.
• бесіда з дитиною.
• опитування  батьків, піклувальників, вихователів, родичів, сусідів.
• дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації.

1. Під час огляду дитини варто:

• Уникати передчасних суджень та висновків на основі першого враження. Основну увагу приділити виявленню і фіксації тих чи інших ознак,  що можуть свідчити про насильство.
• Уважно спостерігати за поведінкою дитини. варто враховувати, що дитина задля виправдення батьків, піклувальників (інших осіб) може применшувати ступінь насильства з їх боку, применшувати свої страждання або виявляти байдужість до факту насильства. Вона може здаватися заляканою, присоромленою; під час бесіди/опитування може закривати очі або уникати очей фахівця; може здригатися, коли відчиняються двері або хтось входить у кабінет
• Уважно спостерігати за поведінкою осіб, які перебувають на місці інциденту                (або супроводжують дитину). Якщо дорослий член сім'ї або піклувальник є винуватцем насильства, то найчастіше він не полишає дитину на одинці з фахівцем, наполягає на своїй присутності під час бесіди з дитиною, може тримати її за руку і не відходити ні на крок, відповідати на запитання, поставлені дитині. Зазвичай дитина навіть не робить спроби відповідати сам.

2. Під час побудови бесіди з дитиною важливо пам'ятати:

• Успіх бесіди багато в чому залежить від вірного розуміння рівня розвитку дитини. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівню дитини та її життєвому досвіду.
• Діти демонструють свої переживання і побоювання через власну поведінку - надчутливу, закриту, агресивну, тощо. Надайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте терплячі, адже він/вона знаходиться у стрессовому стані.
• Допоможіть дітям висловити їх почуття, говоріть про власні переживання, зрозумійте почуття дитини. Пам'ятайте, є постраждалі, які або не виявляють емоцій щодо події, або поводяться зухвало і агресивно, викликаючи відразу до себе (особливо це може стосуватися дітей, які зазнали сексуального насильства).
• Через низку причин, серед яких найважливішими є страх, недовіра до дорослих, сором,  дитина може приховувати певні факти насильства або пом'якшувати їх. Також це може трапитися і через те, що дитина може насправді любити своїх кривдників, не зважаючи на жорстоке поводження з їх боку.
• Загальний принцип - отримання повного обсягу інформації в ході спонтанної розповіді дитини. Пам'ятайте, що слід терпляче вислухати розповідь дитини у її інтерпретації подій.

Основні правила побудови бесіди з дитиною:

1.  Слід пояснити дитині, що немає нічого страшного в тому, що вона не знає відповіді на те чи інше питання; вона не має відчувати про це провину.
2. Дитині слід сказати, що вона може перепитати питання, яке не зрозуміла, або попросити пояснити , що мав на увазі фахівець.
3. Поясніть дитині, що ви можете повторювати питання для того, щоб краще зрозуміти її думки (а не через те,  що ви їй не довіряєте тощо).
4. Скажіть дитині, що вона має право виправити вас, якщо ви щось не так сказали або не вірно зрозуміли її слова.
5. Спілкуйтеся з дитиною так, ніби ви вперше чуєте про ситуацію, яка трапилася: більше слухайте, не закінчуйте відповіді за неї, співчувайте.
6. Дозвольте дитині описувати те, що сталося її власною мовою, адже дитина може не вміти висловитися по іншому.

Отже, коли дитина розповідає вам про насильство або ви запитуєте її про такі факти, пам'ятайте:

- Поставтесь до дитини серйозно. Покажіть, що ви їй повністю вірите, ї що у разі, коли насильство мало місто, вона не винна в тому, що сталося.

- Ставте питання у м'якій формі (наприклад, "Чи правильно я тебе розумію, що тобі зробили боляче? Розкажи, будь-ласка, як це сталося. Покажи де в тебе болить/боліло?")

- Залишайтеся спокійними (незважаючи на те, що саме та якими словами розповідає дитина, адже вона може застосовувати нецензурні вирази та жаргонізми, які чує від дорослих); ні в якому разі не переривайте розповідь дитини, щоб її виправити або зробити зауваження;  заспокойте та підтимайте дитину словами: "Добре, що та мені це сказав(-ла). Ти правильно зробив (-ла)", "Ти в цьому не винна(-й)"; "Така ситуація трапляється і з іншими дітьми"; "Можливо, ти вважаєшь що це секрет? Але бувають такі секрети, які не потрібно зберігати- якщо тобі зробили погано. Ми вже допомогли іншим дітям у схожих ситуаціях. Ми допоможемо і тобі, але для цього маємо знати, що сталося"; "Не дратуйся, якщо цю історію тобі потрібно буде переказати ще раз іншій людині, яка теж буде допомагати тобі, адже дуже важливо, щоб вона почула її саме від тебе".  

- Терпляче відповідайте на запитання дитини, намагайтеся розвіяти її тривогу, особливо стосовно самого факту звернення по допомогу.

- Стежте за тим, щоб не давати обіцянок, яких не можете дотриматись (наприклад: "Твоя мама не засмутиться" або "Тому, щхто тебе скривдив, нічого не буде", "тебе більше ніколи не скривдять").

3. Опитування батьків/піклувальників, вихователів, родичів, сусідів.

має проводитися на тих же засадах, що й бесіда з дитиною, оскільки для них розмова про ситуаціє насильства теж є досить важкою. Вони часто не хочуть "виносити сміття з хати." Бояться подальшої відповідальності, розголос, засудження, тому намагаються зменшити серйозність того, що сталося. Отже, якщо вони такої інформації не дають з власної ініціативи, потрібно обмежитися непрямими питаннями, як наприклад: "Світланка виглядає дуже засмученою, ви не знаєте чому?". 

Під час безпосереднього спілкування з особою, яка підозрюється у скоєнні насильства, фахівець повинен:

- спочатку представитися, пояснити доцільність даної бесіди.

- розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість.

- звертатися до такої особи виключно на "Ви".

- Дотримуватися позиції: "Я не ставлюся до вас ні погано, ні добре. Я просто виконую свої обов'язки".

- Розмову проводити таким чином, щоб вона була для винуватця сигналом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність.

4. Дослідження історії життя дитини, документації,  інших джерел інформації.

 Цінним джерелом інформації, що може допомогти отримати інформацію про дитину та ймовірність скоєння щодо неї насильства, є документація з медичних та правоохоронних установ, освітніх закладів.

        Наприклад, документовані багаторазові звернення до відділень швидкої допомоги, травмпунктів, виявлення так званних "схильностей" до нещасних випадків, втеч із дому, бродяжництва, вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин повинні навести фахівців на думку про можливість жорстокого поводження з дитиною.

ЯКЩО НАСИЛЬСТВО ВИЯВЛЕНО

Якщо соціальним роботником виявлено факт насильства щодо дитини, він має діяти відповідно чинного законодавства та згідно з "Порядком розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення", що затвердженний наказом Державного Комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Мунустерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.2004 №5/34/24/11.

I. Протягом однієї доби після виявлення факту насильства (або отримання повідомлення про такий факт) повідомити ССД в письмовій формі з познакою, від кого та коли (дата, час) отримано інформацію. Якщо справа потребує термінового втручання, повідомоти у телефонному режимі.

II обовязково спільно зі ССД погодити наступні першочергові дії:

- вивчити питання щодо необхідності термінового вилучення дитини з родини, в якій вона зазнала/зазнає насильства або в якій існує загроза їїжиттю та здоров'ю.

- звернутися до медичного закладу про надання невідкладної медичної допомоги (викликати швидку допомогу).

- Забезпечити надання психологічної та інших видів допомоги дитині, яка постраждала в наслідок насильства чи жорстокого поводження.

III.  У разі, якщо  у виявлених фактах або повідомленні про них вбачається ознака злочину чи загроза його вчинення, така інформація обов'язково передаєтьсядо органу внутрішніх справ для вжиття відповідних заходів.

ВАЖЛИВО!!!!!!!!

Незалежно від ситуації, в якій мало місце насильство щодо дитини, така дитина може мати проблеми зі здоровьям і потребувати як медичної, так і психологічної (а в деяких випадках - психіатричної) допомоги. Соціальна робота з такою дитиною можлива лише тоді, коли вжиті всі заходи для відновлення її фізичного здоров'я та коли вона психологічно готова отримати допомогу. 

Враховуючи осбливі потреби дітей, вкрай важливо, щоб як медичну, так і психологічну допомогу дитині, яка постраждала від жорстокого поводження, було надано відразу після виявлення такої ситуації.
Також при визначені потреб дитини, яка постраждала від насильства або від жорстокого поводження, необхідно звернути увагу на інших дітей, які проживають в сім'ї, а також на батьків (очіб,  які їх замінюють), які можуть виявитися особами, причетними до вчинення насильства щодо дитини.

ОСНОВНІ НОРМАТИВНО - ПРАВОВІ АКТИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ:

   - Закон україни "Про охорону дитинства2 від 26.04.2001 №2402-III.

   - Закон україни "Про попередження насильства в сім'ї" від 15.11.2001 №2789-III

   - ЗУ "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" від 24.01.1995 №20/95-ВР

   - Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї  або його реальну загрозу" від 26.04.2003 №616

   - Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти і науки україни, Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження порядку розгляду звернень та повідомлень  з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення". від 16.01.2004 №5/34/24/11

   - Наказ Міністерства України у справах сім'ї , молоді та спорту від 29.07.2009 №2669 "Про затвердження Порядку веденя службами у справах дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах",