Информация

понедельник, 3 марта 2014 г.

Форми інтеграції дітей з особливими потребами у навчальне середовище





Суспільство складається з різних категорій маленьких грома­дян, певна частина з яких має проблеми в розвитку, зі здоров'ям. І, на жаль, характерною рисою сьогодення є тенденція до зростан­ня кількості дітей, які потребують соціальної адаптації, корекційно-реабілітаційної допомоги. Конституція України, Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту» гарантують їм усім право на освіту, а отже, і можливість реалізувати це право в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Діти з особливими освітніми потребами мають таке ж право на їх задоволення, як і всі інші члени суспільства.

У сучасних умовах одним із напрямів вирішення проблеми якнайбільшої охопленості дошкільнят освітою є розвиток варіатив­них, цікавих форм роботи з ними на основі короткотривалого (непо­вного) безкоштовного перебування дітей у дошкільних навчальних закладах. Одним із шляхів удосконалення системи спеціальної освіти є впровадження нових ефективних форм інтеграції дітей з особливими потребами в навчальне та соціальне середовище.
Тривалий час домінувала тенденція соціальної, психологічної ізоляції дітей з певними обмеженнями. Сьогодні, без перебільшень, можна визнати зміни психологічних стереотипів щодо сприйняття осіб з особливими потребами як неповноцінних.
У Канаді, США, країнах Європи, інших державах накопичено зна­чний досвід щодо залучення дітей з особливими потребами до навчання в найближчих до місця проживання навчальних закла­дах загального типу. Визнано, що діти в таких умовах краще адаптуються до навколишнього середовища, оволодівають соці­альними навичками, відчувають себе самостійними, потрібними в суспільстві.
За останні 10-15 років ученими, науковими співробітниками Інституту соціальної педагогіки АПН України зроблено вагомий внесок у розвиток дефектології, спеціальної педагогіки, пси­хології. У наукових надбаннях окреслено суттєві орієнтири на інтеграцію дітей з обмеженими психофізичними можливостями в суспільні відносини, визначені пріоритетні напрями розвитку спеціальної освіти, розроблено нову методологію та теорію змісту корекційного навчання й виховання, сучасні варіативні технології діагностики розвитку дитини.

Все частіше ми чуємо новий термін «інклюзивна освіта», який базується на тлумаченні, викладеному в матеріалах Саламанкської декларації «Формування майбутнього» (2001) та програми з навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта є альтернативною формою навчання, що передбачає особистісно-орієнтовні підходи, методи навчання для кожної дитини, враховуючи її особливості, здібності, психофізичні порушення. Інклюзивне навчання передусім передбачає:
·       перебування дитини з певними порушеннями в загально­освітньому класі (чи в дошкільній групі), оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками нарівні зі здоровими одноліткам;

·        соціально-медико-педагогічний супровід дітей;
·        наукове, організаційне керівництво експериментом;
·        забезпечення належних умов для навчання, виховання,
корекційно-компенсаторної роботи (матеріально-технічне, кадрове, фінансове забезпечення) тощо.
На нашу думку, інклюзивне навчання — альтернативна форма здобуття освіти, соціального досвіду, життєвої компетенції дітьми з особливими потребами — може існувати як варіативна форма навчання. Але треба погодитися й з тим, що на сьогодні наше суспільство не готове ще до масового запровадження інклюзив­ної форми навчання через певні перешкоди: недостатнє кадрове забезпечення та готовність до роботи з дітьми з психофізичними порушеннями, недостатнє фінансування і матеріально-технічне забезпечення, відсутність унормованої доступності та безбар'єрності загальноосвітніх навчальних закладів для дітей із особливи­ми потребами тощо.
Проте, інклюзія — вимога часу. Перші експериментальні кроки із запровадження цієї форми навчання вже зроблено. Це іннова­ційні моделі включення дітей з особливими потребами в масову загальноосвітню школу (клас), дитячий садок (групу).

ДЕКЛАРАЦІЯ ВЗАЄМНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ
Не вважайте мою інвалідність за проблему.
Визнайте, що справжня проблема, з якою стикаються інваліди, — соціальна недооцінка, упередженість й утиск.
Не намагайтеся мене виправити, я не зламаний.
Підтримайте мене, щоб я міг у свій спосіб зробити свій внесок у життя суспільства.
Не вважайте мене утриманцем, я ваш співвітчизник.
Вважайте мене своїм сусідом, який у часи зростання урбаністичної ізоляції нагадує вам про те, як ми всі залежимо одне від одного.
Не намагайтеся мене змінити. Ви не маєте на це права.
Допоможіть мені вивчити те, що я хочу.
Не намагайтеся діяти як компетентний професіонал. Ви неминуче мені нашкодите.
Співчувайте моїй боротьбі, знайдіть час вислухати, а не беріть на себе вирішення моїх проблем, намагаючись зробити краще.
Не застосовуйте до мене «педагогічний підхід». Підміняти відповідальність за свої дії теоріями та стратегіями — справжнє боягузтво.
Намагайтеся зрозуміти мене навіть тоді, коли ми сперечаємося одне з одним, це допоможе вам побачити себе збоку.
Не намагайтеся мною керувати. Я повноправна особистість.
Те, що ви вважаєте непоступливістю і маніпуляціями, — насправді виявлення нашого конфлікту.
Допоможіть мені навчитися правильно поводитися під час конфлікту. Це, звісно, передбачає, що ви самі вмієте це робити. Не вчіть мене бути слухняним, покірливим і ввічливим. Це не дасть мені користі.
Мені потрібно відчувати, що я маю право сказати «ні», коли захищаюся.
Не намагайтеся бути моїм другом. Я заслуговую на більше.
Пізнайте мене. Ми можемо стати друзями.
Мені не потрібна доброчинність. Найменше цьому світові потрібні знаменитості, що благають про гроші для нас.
Будьте на моєму боці у боротьбі з тими, хто використовує мене для власної вигоди.
Не допомагайте мені, навіть якщо ви маєте від цього задоволення.
Спитайте мене, чи потрібна мені ваша допомога. Поважайте мою відмову або дайте можливість пояснити, як допомогти найкращим чином.
Не треба мною захоплюватися. Бажання жити повним життям не привід для захоплення.
Поважайте мене, адже повага передбачає рівність.
Не треба казати, повчати і вести.
Слухайте, підтримуйте й розумійте.

У рамках проекту Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» у навчально-виховному комплексі «Барвінок» та загальноосвітній школі № 36 Голосіївського району м. Києва проводиться науко­во-практичний експеримент «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах». Науково-організаційне керівництво експериментом здійснюють Вячеслав Засенко, заступник директора Інституту спеціальної педагогіки АПН України, доктор педагогічних наук; Оксана Таранченко, науковий співробітник Інституту спеціальної педагогіки АПН України; Юлія Найда, методист Всеукраїнського фонду «Крок за кроком».
Мета експерименту — розробка та реалізація механізму включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в за­гальноосвітній навчальний заклад, рання інтеграція цих дітей у соціальне середовище з урахуванням їх типологічних та індиві­дуальних особливостей.
Важливим, як на початковому етапі, так і протягом всієї екс­периментальної роботи для педагогів (вчителя-логопеда, вчителя початкових класів, вихователя, практичного психолога, соціаль­ного педагога) є:
·        визначення пріоритетних корекційних, навчальних, виховних завдань, напрямів роботи;
·       розробка індивідуальних корекційно-компенсаторних планів роботи для кожної дитини з урахуванням нозологій (порушень інтелекту, мовлення, слуху, зору, опорно-рухового апарату);
·       адаптація навчальних планів, програмного матеріалу, мето­дів, форм навчання до індивідуальних освітніх потреб дітей з особливими потребами;
·       орієнтація на особистісний досвід та пізнавальні можливості конкретної дитини;
·       розробка низки прийомів і засобів, які створювали б сприят­ливі умови для загального розвитку учнів, дошкільнят;
·        створення умов для соціальної адаптації дітей з особливос­тями психофізичного розвитку та здорових дітей, здобуття ними соціальних навичок.

Не менш важливим аспектом є робота з родинами, які мають як здорових дітей, так і дітей з особливими потребами. Частина батьків досить болісно реагує на спільне навчання дітей: хвилює вплив одних дітей на інших, щоб діти не були скривдженими. Доводиться вирішувати соціальні проблеми з сім'ями, надавати повноцінну інформацію про переваги інклюзивної моделі навчан­ня, залучати до плідної співпраці. Поступово налагоджуються довірливі стосунки з батьками дітей, що зміцнює віру сім'ї в успіх інклюзивної моделі навчання.
Статтею 7 Закону України «Про дошкільну освіту», пунктами 17, 18 Положення про дошкільний навчальний заклад передбачено, що дошкільний навчальний заклад може здійснювати соціально педагогічний патронат сім'ї

з метою забезпечення умов для здо­буття дошкільної освіти дітьми дошкільного віку, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, але не відвідують дошкільний заклад, та надання їй консультативної допомоги. Діти, які перебувають під соціально-педагогічним патронатом закладу, беруться ним на облік. На жаль, відсутність нормативного доку­менту про порядок здійснення соціального патронату сімей, визна­чення порядку оплати праці особам, які здійснюватимуть його, унеможливлює активізацію роботи в цьому напрямі.
Актуальною, цікавою та достатньо ефективною може стати
спільна форма роботи педагогічних працівників — бінарні уроки (заняття) вчителя-логопеда з вихователем чи вчителем початко­вих класів, вчителя-логопеда з психологом, соціальним працівни­ком, вчителя-логопеда з музичним керівником. На таких уроках (заняттях) одночасно реалізуються корекційні, навчальні, виховні завдання. До них корисно залучати батьків, які стають активними учасниками навчально-корекційного процесу.
Важливо зазначити та окреслити ряд актуальних значущих аспектів в організації управлінської діяльності, корекційно-педагогічної,
лікувально-відновлювальної роботи з дітьми з особливими потреба­ми, що впливатимуть на отримання кращої результативності.
Завдяки ранньому виявленню дітей з особливими потребами, забезпеченню неперервності, наступності різних ланок освіти, комплексності спеціальних педагогічних заходів у системі розви­тку, навчання, виховання, кожна дитина матиме можливість досяг­нути певного, доступного їй, рівня розвитку своїх здібностей. Чим раніше дитина отримає комплексну допомогу вчителя-дефектолога (логопеда, тифлопедагога, сурдопедагога, олігофренопе-дагога), практичного психолога, соціального педагога, лікарів-фахівців, тим швидше вона реабілітується, соматично і психічно зміцніє, адаптується, тим успішнішою і результативнішою буде її навчальна діяльність. Саме дошкільний вік є сензитивним пері­одом у становленні особистості, розвитку мовленнєвої функціо­нальної системи, у формуванні життєвої компетенції.
Необхідно зважати й на те, що здібності, які має кожна дитина, реалізуються тоді, коли її навчають, розвивають, виховують саме в умовах соціального впливу. Тому й важливо, щоб соціальне середовище позитивно, благотворно впливало на розвиток дитини. Соціальна адаптація — процес пристосування особистості чи групи осіб до змін у соціальному середовищі, пристосування їх до нових обставин діяльності. Варто враховувати, що кожна особистість має різну спроможність до адаптації в колективі. Це залежить від багатьох чинників. Першочерговим завданням батьків, працівників навчальних закладів є сприяння безболісному, успішному і швидко­му соціальному адаптуванню дитини, з урахуванням індивідуальних особливостей і природних можливостей, створенню належних ком­фортних умов і ситуацій, забезпеченню етичного аспекту адаптації.
Якою б формою навчання не були охоплені діти з важкими мовленнєвими порушеннями, вадами слуху, зору, затримкою психіч­ного розвитку, легкими порушеннями опорно-рухового апарату, треба пам'ятати, що вони стають частинкою життя педагогічного колективу, до них треба ставитись як до рівних, як до таких, що заслуговують на повагу, й сприймати їх такими, які вони є. А це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства.
Основне змістове наповнення корекційно-компенсаторної робо­ти з дітьми з особливими потребами повинно відповідати держав­ним вимогам до рівня дошкільної, загальноосвітньої підготовки учнів та стандарту спеціальної освіти й реалізуватись шляхом вико­ристання спеціальних методів і форм навчання, технічних засобів, спеціального обладнання. Своєчасне корекційне втручання є одним із заходів попередження труднощів у навчанні й водночас ефектив­ним способом стимуляції психічного розвитку дитини в цілому.
Характерною ознакою корекційно-педагогічної роботи з дітьми має бути варіативність. Це викликано тим, що різні діти, залежно від ступеню враження тієї чи іншої функції, рівня збереження аналізаторів, від індивідуальних особливостей, фізичних чи розу­мових порушень мають різні можливості.
Учителям-дефектологам, вихователям, учителям початкових класів варто використовувати різні методи та форми корекційного навчання, які передбачають кооперативну роботу дітей у малих групах, у парах, що сприятиме здобуттю соціальних навичок, формуватиме почуття товариськості та взаємної відповідальності. У дитини з певними порушеннями з'являється потреба бути потріб­ною, що мотивує здобувати нові навички, знання.

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ
·        Конвенція про права дитини (із змінами та доповненнями) від 10 грудня 1989 р.  
·        Саламанська декларація «Формування майбутнього» від ЗО березня 2001 р.
·        Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2401-111.
·        Постанова Кабінету Міністрів України «Положення про дошкільний навчальний заклад» від 12 березня 2003 р. № 305.
·        Наказ Міністерства освіти України «Про затвердження Положення про логопедичні пункти системи освіти» від 13 травня 1993 р. №135.
·        Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Нормативів наповнюваності груп дошкільних на­вчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, класів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), груп продовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та Порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах» від 20 лютого 2002 р. № 128.
·        Наказ Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України «Про затвердження Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації» від 7 липня 2004 р. № 569/38.
·        Наказ Міністерства освіти і науки України «Про організацію діяльності регіональних психолого-медико-педагогічних консультацій» від 17 серпня 2004 р. № 661.
·        Наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Порядку комплекту­вання дошкільних навчальних закладів (груп) компенсуючого типу» від 27 березня 2006 р. № 240/165.

Комментариев нет:

Отправить комментарий